Інтернет мало не зламав Лідії Степанівні життя.
Почалося все з того, що чоловік нашої героїні почав приділяти їй менше уваги.
Припинилися ранкові пощипування за попу.
Раніше було від п’яти до десяти пощипування, за ту годину, поки Іван Степанович збирався на роботу, тепер завжди був нуль.
Адже саме ці пощипування довгі роки були мірилами любові та пристрасті.
Потім він відростив бороду.
Коли чоловік з бородою їв, то капуста повисала на бороді і він ставав схожим на моржа.
Чоловік став суворим, записався в спортзал і вранці, замість яєчні на салі, вимагав фреш із селери.
Лідія Степанівна запанікувала.
Сімейний човен явно тріщав під вагою бороди, селери і капусти, що звисає з бороди.
Паніка, паніка охопила усі 110 кг Лідії Степанівни.
Лідія Степанівна взяла себе в руки і почала гуглити.
Адже це раніше ходили за порадою, ділилися своїми проблемами, а тепер усі гуглили собі в куточку.
Google видав тисячі статей на тему «як повернути увагу Івана Степановича».
Досвідчені невідомі жінки сидять на форумі: чому він почав змінюватися. Будь він проклятий» – швидко пояснили Лідії Степанівні, що шлюб її тріщить по швах і в її чоловіка явно роман із юним дівчиськом.
Лідія Степанівна заплакала, але на форумі її швидко заспокоїли.
Вони ж надавали їй посилань на модні статті щодо повернення чоловіків додому.
Лідія Степанівна статті проштудіювала.
Лідія Степанівна взяла аркуш формату А4 та почала конспектувати.
Що що, а виділяти головне з купи інформації вона вміла на її погляд чудово.
Ще в інституті її конспекти вважалися найкращими на курсі.
Усі за її конспектами іспити складали.
За кілька годин народився план.
Вона так його й назвала: «план повернення в лоно кохання Івана Степановича».
План був стислий, але на погляд нашої героїні укладав у собі всі найважливіші постулати для щасливого сімейного життя в нинішніх реаліях:
- З мене повинне перти зваблення. Рухи мої мають бути схожими на рухи кішок або інших представників сімейства котячих.
- По дому потрібно ходити красиво, а не аби як.
- Іван Степанович повинен відчувати, що має конкурентів.
- Їжа повинна містити вдосталь афродизіаків.
5. Підбори роблять жінку грайливою.
- Шовкова постільна білизна викликає прямі асоціації із заняттям кохання.
- Чоловіки, які керують на роботі-вдома, бажають бути приниженими і під каблуком. Домінуй.
План Лідії Степанівні сподобався.
Все було зрозуміло та лаконічно.
А головне легко можна здійснити.
Весь наступний день Лідія Степанівна запасалася підсобним матеріалом згідно з планом.
Було куплено: постільна білизна з чогось схожого на шовк червоного кольору, леопардові туфлі на величезних підборах, сукня леопардового забарвлення, морепродукти, артишоки.
Справа залишилася за малим.
Потрібно було купити щось схоже на батіг.
Ну, щоб чоловік, який втомився на роботі, міг чітко зрозуміти, що домінуватимуть сьогодні над ним.
Але тут скінчилися гроші.
Скінчилися всі гроші, які були відкладені на будівництво теплиці.
Нічого, подумала наша героїня, що-небудь придумаємо, де наша не пропадала.
Іван Степанович стомлено плентався додому. Останні місяці життя його було важким і безпросвітним. Іноді в нього складалося враження, що всі збожеволіли. На роботі у нього змінився начальник. Замість Старого і зрозумілого Гордієнка прийшов молодий і жвавий його син.
Син був накачаний, бородатий і як сказала колега з відділу кадрів «вибач Господи хіпстер».
Новий начальник провів збори і сказав, що йому на підприємстві потрібні люди нової формації, а не старий мотлох, що застряг тут з часів вісімдесятих.
Як здалося нашому герою, син Гордієнка дивився в цей момент просто йому в очі.
Усі співробітники запанікували.
Запанікував та Іван Степанович.
Він пропрацював на цьому місці понад двадцять років на посаді завгоспу.
Він мав нормальну зарплату, дві прибиральниці в підпорядкуванні і можливість не турбуватися про ризик звільнення.
Іван Степанович розумів, що такого місця він більше не знайде.
Що робити?
Іван Степанович вирішив гуглити.
Гугл видав багато всього і в Івана Степановича народився план.
Треба було показати новому начальникові, що він Іван Степанович, не старий пень, а також хіпстер.
Для цього була відрощена борода, яка дико свербіла і вічно бруднилася.
Для цього було куплено абонемент у спортзал поруч із роботою.
Щовечора Іван Степанович будував там із себе великого качка і кілька разів зустрічав там навіть нового шефа, який схвально йому кивав. Від спортзалу боліло все тіло.
Для цього ж Іван Степанович пив мерзенний селери сік-щоб прибрати не хіпстерський животик.
Сил більше не залишалося ні на що.
Нічого, все потім, казав собі наш герой, головне зараз на місці утриматись.
Єдиною радістю, що залишилася в житті Івана Степановича, була дружина.
Його Лідія Степанівна, його острівець щастя у цьому божевільному світі нової формації.
М’яка та затишна Лідія Степанівна, кохана ним ще зі шкільної парти.
За роки шлюбу вона не змінилася, так і залишилася тією пухкенькою сором’язливою і усміхненою дівчинкою, яку він зустрів першого вересня в дев’ятому класі.
Пощастило йому із дружиною.
З цими думками Іван Степанович повернув ключ у замку та зайшов додому.
У коридорі він побачив щось!
Точніше в коридорі він побачив величезну, яскраво нафарбовану жінку в обтягуючій сукні африканського забарвлення. Жінка, похитуючись, йшла на нього.
У руках у неї був собачий повідець.
У кутку коридору сиділа на попі старенька спанієль Марта, що охрініла від того, що відбувається, і не розуміла, навіщо її повідком махають у повітрі. Гуляти щось явно не збираються.
Жінка розсікла повідцем повітря і з придихом вимовила: «Ну привіт! Твоя кішечка чекала на тебе! Сьогодні я головна! Жодних інших чоловіків не чекала, а вони б повір хотіли. Придумай стоп слово і почнемо»
Іванові Степановичу стало страшно і захотілося плакати, бо в жінці він впізнав свою дружину.
Світ навколо нього остаточно збожеволів.
З кухні раптом запахло чимось огидним.
Так пахне коли акваріум протух, і рибки в ньому померли.
«Ой, морські гади горять. Стій тут і не ворушись» – прокричала жінка і тримаючись за стінку спробувала повзти у бік кухні.
Величезні підбори не давали їй бігти, чіплялися за низ сукні і за кілька кроків вона впала.
Падаючи, вона відкинула повідець у руці і він саме металевим карабіном заїхав Іванові Степановичу в око.
Іван Степанович від несподіванки впав на стару Марту, яка від несподіванки завивала шаленим голосом.
Судячи з запаху, на кухні згоріли гади.
Івану Степановичу стало погано із серцем.
Далі була швидка, яка вколола якийсь укол і Івану Степановичу, і Лідії Степанівні.
В обох був високий тиск.
Пізно вночі подружжя лежало на голому матраці, шовкову постіль зняли, після того як Іван Степанович упав з неї прямо на підлогу на стару Марту.
Навперебій вони розповідали один одному і про Google поради і про свої спроби бути в тренді.
Сміялися та плакали.
Було вже за опівночі, коли Іван Степанович обійняв дружину, вщипнув її за попу і сказав: нічого, старенька, на теплицю нову назбираємо, сковорідку з гадами згорілими викинемо, повідець у Марти забирати не будемо, постіль цю на дачу відвеземо, а от сукню ти носи інколи. Ти в ній на леопардицю горду схожа.
Добре, пробурмотіла дружина, а ти бороду збрий, бо леопардиця з тюленем парою бути не можуть.
А про себе Лідія Степанівна тріумфувала: «Працюють! Працюють інтернет поради-ущипнув же за попу! Ефекту досягнуто, якщо все виконувати чітко і за планом.»
“Що це було? По-моєму вони збожеволіли обидва» – думала стара спанієль Марта лежачи на килимку біля ліжка і тримаючи зубами свій повідець про всяк випадок.